Суспільна Служба організувала культурний захід «Вишиваний Вечір»

В українській вишиванці – воля, боротьба й перемога. Там – незламність духу, віддана любов до землі, де народився, де мати співала тобі пісень. В ній – домашній затишок, золоті поля й бездонна блакить неба. Все це закодоване, зашите в українській вишиванці, в оздоблених орнаментами рушниках, які вішають над образами, кладуть під святий хліб та під ноги молодим на весіллі.

Цим багатством хочеться ділитися з іншими. Саме тому благодійний «Вишиваний вечір», що відбувся в Українській православній церкві 26-го листопада, став справжнім святом не лише для громади, а й для канадійців, які з цікавістю пізнавали історію української вишивки, її різноманіття та сакральне значення для національної культури. А подивитися там справді було на що! Унікальні колекції дивовижного мистецтва з усіх куточків України, виконані в різних техніках та кольорах вразили відвідувачів найбільше.

Світло сині волинські візерунки були витворені дбайливими руками пані Анни Чайківської з Оттави. Майстрині 103 роки і вона береже в серці щиру любов до своїх реліквій. Вишивані сорочки в Борщівському стилі з Тернопільщини, надані пані Любою Патерсон, дихають історією і теплом, ніби мають кожна свою живу душу. Старовинні рушники пані Ангелини Решітник з домотканого полотна та унікальним шиттям – безцінні реліквії, яким вже більше сотні років.

Вправна майстриня, закохана у свою справу, Христя Момрик проводила гостям майстер-класи й демонструвала різні техніки давнього мистецтва вишивання. Пані Розалія Федак надала для виставки безцінне зібрання жіночих сорочок, гаптованих мереживом та оздоблених неповторними орнаментами. Вишиванка – це ще й сучасна зброя у страшній, пекельній війні. Саме це побачили відвідувачі на картині, де дівчина кладе криваво-червоні та зловісно-чорні нитки на полотно. У її сумних, проте нескорених очах – спокійна рішучість.

Пронизлива картина художниці з великим серцем та тонким смаком Ольги Назаркіної - символ нової сторінки світової історії, яка прямо зараз пишеться кров’ю українців. Нікого не залишив байдужим і дитячий малюнок, де Україна зшита із клаптиків окремих життів. Його малювали маленькі переселенці у літньому таборі, створеному благодійною організацією UCSS. Кожен лишив там щось сокровенне. В ньому – біль і відчай, туга за домівкою, але ще більше – сили й рішучості, надії та любові.

Так, саме надія на відновлення та щира дитяча любов до життя рухала організаторами вечора. Ведучим вечора виступив неперевершений конферансьє – Михайло Риндзак. Чудову камерну атмосферу початку заходу створили Дует «Кантабілє» (Михаїл Риков та Влада Шамецька), а також «Бібік дует» (Наталія Бібік та Анна Бахчеєва). На сцені звучала інструментальна класична музика та обробки сучасних українських творів. Дует The Sharms (Ольга Кірчанова та Юрій Саїдмамбєтов) виконали музичні кавери сучасної української естради.

А коли стало гамірно й весело, ніби на гостину близькі зібралися, звичайно ж полинула пісня. Оперний баритон Олексія Фіщука змусив кожного на секунду завмерти, бо його голос пронизує наскрізь. А «Червона Калина», виконана із сином, Орестом Фіщуком, відгукнулася щемом, гордістю та гучними оплесками. Та не прийнято в українців лиш співати, без танцю запального. Тут допоміг ансамбль «Світанок», який об’єднав у танку і ліричність, і красу і козацьку вдачу.

На завершення програми прозвучали твори з опер С. Гулака-Артемовського «Запорожець за Дунаєм» та Д. Верді «Травіата». Та яка ж то гостина без вареників, пиріжків, ковбас, сала з чорним хлібом та інших наїдків? Усе, що приготували дбайливі руки волонтерів кухні, смакувало бездоганно і по-українськи. 26-те листопада – це іще й день, коли увесь світ вшановує українців, безвинно замучених у роки Голодомору.

Хвилиною мовчання, свічкою пам'яті біля золотого колосся й молитвою за кожну загублену душу згадали ті страшні часи усі присутні. Часи, коли вкотре намагалися винищити нас як націю, як єдиний самобутній народ. Десятиліття минули, а той страшний ворог знову сіє смерть і страждання, вбиває наших дітей та руйнує домівки. І тільки разом ми подолаємо ту пітьму й ординську навалу, яку вже не раз гнали зі своєї святої землі. І знову вберемося у вишиванки – одяг вільних та сміливих людей.

Знову запросимо на гостину усіх небайдужих, аби вклонитися та подякувати за допомогу. А поки маємо міцно триматися один одного і робити спільну справу. Аж до перемоги! Все буде Україна!